Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року Справа № 903/399/15

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівФролової Г.М., Яценко О.В.,розглянувши касаційну скаргу Луцького національного технічного університетуна постанову від 02.09.2015 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№903/399/15 господарського суду Волинської областіза позовомЛуцького національного технічного університетудоПриватного підприємства "Житлобуд - 1"провизнання додаткової угоди №1 від 21.04.2011 р. до договору будівельного підряду №19/08-244-гв від 30.05.2008 р. недійсною За участю представників сторін:

Від позивача - Андрейчук Н.В. (дов. від 30.01.16)

Від відповідача - Рабан М.Т. (дов. від 31.12.15)

ВСТАНОВИЛА:

Луцький національний технічний університет звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до приватного підприємства "Житлобуд-1" про визнання додаткової угоди №1 від 21.04.2011 до договору будівельного підряду №19/08-244-гв від 30.05.2008 недійсною.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.05.15 (суддя Дем'як В.М.) позов задоволено, визнано недійсною додаткову угоду №1 від 21.04.2011 до договору будівельного підряду №19/08-244-гв від 30.05.2008; стягнуто з приватного підприємства "Житлобуд-1" на користь Луцького національного технічного університету 1 218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 у складі: Саврій В.А., Дужич С.П., Демидюк О.О. рішення господарського суду Волинської області від 12.05.15 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Луцький національний технічний університет у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст.207, 628 Цивільного кодексу України, положень Бюджетного кодексу України.

ПП "Житлобуд-1" у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.05.2008 між ПП "Житлобуд-1" (підрядник) та Луцьким національним технічним університетом (замовник) укладено договір будівельного підряду №19/08-244-гв, згідно з умовами якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався на свій ризик виконати та здати йому закінчені загально-будівельні роботи по реконструкції учбово-лабораторного корпусу ЛНТУ відповідно до погодженого кошторису, замовник зобов'язався надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну та дозвільну документацію, прийняти від підрядника роботи та оплатити їх.

Відповідно до п.1.2 договору під роботами, вказаними в п.1.1 договору, мається на увазі загально-будівельні роботи по реконструкції кафе "Меридіан" під учбово-лабораторний корпус ЛНТУ у м.Луцьку по вул. Даньшина, 10.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що протягом 10 банківських днів з дати підписання договору замовник перераховує підряднику аванс у розмірі до 10% від вартості матеріальних ресурсів, визначених у договірній ціні, для організації початку виконання робіт.

Передача робіт підрядником і їх прийом замовником оформлюється актом приймання-передачі (п.9.4 договору).

Замовник зобов'язався прийняти та оплатити в установленому порядку виконані підрядником роботи (п.10.2.2 договору).

Договором визначено, що оплата виконаних робіт за договором проводиться у безготівковій формі. Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт, їх вартість (п.п.11.1, 11.2 договору).

21.04.2011 сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору будівельного підряду №19/08-244-гв від 30.05.2008, в якій сторони у зв'язку з відсутністю фінансування та відповідно призупинення робіт не з вини підрядника, вирішили пункт 4.1 договору від 30.05.2008 за №19/08-244-гв викласти в наступній редакції: підрядник зобов'язаний виконати і передати замовнику роботи за актом прийому-передачі робіт до 30.12.2015.

Апеляційною інстанцією встановлено, що на виконання умов договору, позивач виконав роботи на загальну суму 1257962,40 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт №1 за березень 2012, №2 за квітень 2012, №3 за травень 2012, №4 за червень 2012, №5 за липень 2012, підписаними представником замовника - ОСОБА_9 та скріпленими печаткою адміністративно-господарської частини університету та довідками про вартість виконаних будівельних робіт за березень-липень 2012р. підписаними представником замовника - ОСОБА_9 та скріпленими гербовою печаткою університету.

Відповідач взяті на себе зобов'язання в частині оплати за виконані підрядні роботи не виконав, вартість останніх не оплатив.

Луцький національний технічний університет, вважаючи, що додаткова угода не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки підписана проректором з АГР ОСОБА_9, який не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для її підписання, а також угода підписна заднім числом, оскільки скріплена печаткою зразка, який був виготовлений у 2013р., звернувся до суду з даним позовом про визнання додаткової угоди №1 від 21.04.2011 до договору будівельного підряду №19/08-244-гв від 30.05.2008 недійсною.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач не подав жодних доказів доведеності тієї обставини, що ПП "Житлобуд-1" знало або повинно було знати про наявні обмеження повноважень проректора ЛНТУ ОСОБА_9, але, незважаючи на це, вчинило з ним оспорюваний правочин.

Відповідно ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Апеляційним господарським судом зазначено, що в даному випадку первинними документами, що підтверджують виконання робіт за договором є акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2), довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), оскільки містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх здійснення.

При цьому, оцінюючи акти приймання виконаних будівельних робіт, апеляційна інстанція дійшла висновку про їх відповідність вимогам Закону, в тому числі з огляду на наявність на них відтисків печатки відповідача.

Печатка адміністративно-господарської частини, також як і гербова печатка, є печатками університету, які зареєстровані в журналі реєстрації печаток і штампів університету. Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених печаток, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами.

Твердження касатора про те, що акти виконаних робіт були скріплені печаткою, яка діяла пізніше, не приймаються до уваги, оскільки оформлення актів сторонами у пізніший час, не спростовує факт виконання будівельних робіт.

Посилання касатора на положення Бюджетного кодексу України відповідно до яких зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та Законом України "Про Державний бюджет України" (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, тому відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання за договором.

При цьому, саме позивач мав звернутись до Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області для взяття на облік додаткової угоди №1 від 21.04.2011 до договору будівельного підряду від 30.05.2008 за №19/08-244-гв.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Луцького національного технічного університету залишити без задоволення.

Постанову від 02.09.2015 Рівненського апеляційного господарського суду у справі №903/399/15 господарського суду Волинської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді Г. Фролова

О. Яценко